Знімаючи на планшет революцію або 2 день Євромайдану

"You know It's time for a change But how And where do you start?"//Gogol Bordello "It Is The Way You Name Your Ship" Нарешті виповзла на майдан, правда, ще вдень, коли людей було значно менше, але видавали стрічки і читали вірші (більш, ніж посередні, але, як кажуть, «з душею»), говорили про «жодних амністій», про майдан 2004 року і т.д. Враження таке, що міліції більше, ніж людей. Питання-чого оті «вперед cмотрящие» все-таки бояться? В цілому інтелігентні і милі люди, без жодних проявів несанкціонованої агресії, жодних наметів (по неперевіреними даним – спроби були, але їх не дали поставити). Така собі light-версія революція з планшетами, фотографуванням на телефон, стрічками, що відрізаються активістами з великих мотків оксамиту і роздаються всім охочим… Є таке відчуття, що суспільство завмирає в передчутті чого більшого, «в тиші напередодні бурі». Так згадались події дев’ятирічної данини (так довго не живуть, справді) – помаранчеві стрічки на дерева в харківському парку Шевченка, «помаранчеві бригади ще повернуться», Жадан, холод виборчих дільниць, ненормований графік проведення eкзит-полів, на двох з яких працювала. Замерзлі руки, опитування на виході, «девочки, вы как синие мороженые курицы», засудження і співчуття, чай, моя напарниця боялась, що в її рідному Куп’янську її проклянуть за помаранчеву стрічку, але все-таки її носила. Вся ця символіка, культурний код, звідкись бралась а впевненість в тому, що «свободу не спинити», прохідна заводу, де була виборча дільниця, і люди ідуть і ідуть віддавати свій голос, а значить, теж на щось сподіваються. Автобус, що ходить раз на годину, останні й о 20.00, голосування триває, ми фіксуємо, мерзнемо, куримо і віримо в світле майбутнє. Нам по 19 років, у нас ще стільки попереду – щастя і досвіду. Як виявилось пізніше, в основному – досвіду. Початок професії, початок прийняття особистих рішень, розмови про відповідальність соціолога та інші важливі штуки. Та осінь і початок зими були знаковими. Тепер у деяких з нас ( - Доброго дня, скільки вам років, подивіться, будь ласка, на картку, за кого з цих кандидатів ви щойно проголосували…) діти у другому класі, кредити, машини, відкриті шенгенські візи, борги, коханці, а хтось просто пише в графі «науковий ступінь» - кандидат соціологічних наук. І ніхто не програв, як казав старий мудрий Євген Гудзь – «вы можете осознать это, прочитав кучу книг или проснувшись утром в собственной блевотине, в любом случае не прогадаете». Так повільно триває біографія і непомітні осені, доки починається новий виток соціального вибуху. Два майдани тоді в Харкові – символічний знак нашого міста. Тоді ще не було масових фоток на телефон та інших девайсів, тому не має візуально документованих джерел, як не було і чітких планів на майбутнє, просто віра у щось краще, в який-такий політичний рок-н-рол, сімейні драми а-ля «комсомола на на вас не хватает» і все-таки це було одне з перших політичних рішень, яке запам’яталось. Тепер все інакше, але не значить, що не правильно. На сьоднішньому майдані, вже в Києві, все цивілізовано і дійсно схоже на Європу, багато тих, хто молодший за нашу непевну незалежність, у кого немає того багажу тихого розчарування попереднім Майданом. Хтось з них вивчав його в курсі історії, для більшості з них – це історія. Можливо, вони, знімаючи на всі можливі камери цей процес, щось змінять? І дійсно, стрічки мають бути тільки кольору прапору, бо інші політичні символи вкрай затерті. P.S. Наступного дня з усіх усюд люди їхали автобусами крізь дощову ніч на Майдан. Передчуття справжності і «я молитимусь за тебе і твій маршрут» (с) Жадан Напередодні 100—тисячного мітингу був густий туман і яскраве освітлення площ, сьогодні в Борисполі відмінили міжнародні рейси. Ми боїмось світу? Чи світ боїться нас? Далі буде.