семінари_у_Ворзелі (2010)

Український «ДЕКАМЕРОН» - образ сучасного літ процесу?

З десяти авторів, зібраних під однією обкладинкою в книжці «Декамерон», реально репрезентують сучасний українській літературний процес щонайбільше п’ятеро. Інші варті уваги тому, що забезпечують більш-менш адекватне естетичне тло.
Прозові експерименти І. Карпи та Л. Дереша не йдуть ні в яке порівняння з поетизованою соціопрозою Сергія Жадана чи, наприклад, з представлені в «Декамероні» есеями Тараса Прохаська. І як би не хотілося деяким молодим авторам дорівнятись до «класиків» актуальної літератури, ці спроби залишаються в форматі творчих амбіцій.
Незважаючи на авторитетну заяву Юрія Андруховича, що «саме так могла б виглядати сучасна збірна Україна з літератури», дозволю собі з ним не погодитись. Якщо і можна уявити «українські збірну з літератури», то щонайменше половину «гравців» літературного поля варто змінити.
Куди ми, наприклад, подінемо Артема Чеха чи Романа Терлецького, формуючи цю зоряну команду сучукрілту, чи посадимо їх на лавку запасних?
Навіть побіжний контент-аналіз українських літературних сайтів (на зразок Література.ua та інших) дає змогу зрозуміти, що «TOP-10» сучасної української літератури виглядає трошки інакше. Щонайменше до обраних авторів збірки варто додати кілька прізвищ не менш знакових авторів. А саме:
Якщо відбір проводити більш пильно, враховуючи не лише популярність імені автора, але й рівень його текстів, то з отриманого списку варто обрати кожного третього. Отримуємо «TOP-5» вартісних авторів, де могли б бути Іздрик, Подерев’янський, Жадан, Чех, можливо – Світлана Поваляє ва або Наталка Сняданко. І, знову-таки, Ю. Андрухович у якості «патріарха» або, за його власним висловом, граючого тренера. На лавці запасних, для забезпечення кількості, залишаються І. Карпа. Л. Дереш, Сашко Ушкалов, Софійка Андрухович, Світлана Пиркало. Останнім є куди рости у своїй творчості, і водночас вони не дають «спочивати на лаврах» колегам з першої п’ятірки.
Але сучасні економіко-прагматичні реалії літ процесу чітко дають зрозуміти, що збірка, в якій представлені 10 авторів, матиме більший успіх, ніж альтернативна, до якої увійдуть 5 чи 6 рівних за рівнем письменників. І це закономірно, адже продукт, що здатен задовольнити смаки більшого сегменту, має більший попит. Як відомо, і література, і мистецтво, і загалом культурна продукція функціонують за економічними законами, як і будь-які інші товари чи послуги. Тому такі «melting pots» літературної майстерні здобувають все більше популярності.
Дискусія між «декамеронівцями» різного віку і культурного капіталу могла б бути цікавою, якби дійсно відбувалась. Проте кожен з авторів і авторок так захоплений собою і власними творами, що не вистачає сил на конструктивний дискусійний клуб. Представлений mix з творів та авторів нагадує скоріше «обмежений простір боротьби». Актуальним «спільним знаменником» цієї збірної солянки залишається М. Жадан, чи не єдиний з цього зібрання, хто здатен на адекватний синтез новітніх літературних тенденцій. Можливо, в силу філологічної освіти, а можливо – просто завдяки природному таланту, який, як відомо, «не спиздити і не проїбати». Як і в збірці «Готель Харків», він уміло знаходить спільне між, здавалось би, абсолютно різноплановими авторами і текстами.
Так виходить, що книжки з пафосними назвами користуються зараз популярністю. Починаючи від збірки «Капітал» того ж С.Жадана започаткована тенденція, що чим одіозніше назва, тим популярніше буде твір. Так само це стосуються і «зібрано-вибраного» з творчості кількох авторів. Коли в одній книжці збираються відповідні один одному автори, це вже нікого не дивує. Краще, коли абсолютно несподіваний mix, ще й під впізнаваним трендом. Це ще раз підтверджує те, що ринок сучасної літературної продукції працює за давно сформованими економічними законами. Це не добре або погано, але це факт. Скоріше треба замислитись не про модель виробництва, а про якість створюваної художньої продукції. Так, назва – це бренд, але пі нею має бути і власне «символічне» наповнення. Але текстуальний компонент «Декамерону» вартий окремого аналізу.

Харків і харків’яни: метаморфози від Fozzy

22 квітня в Харкові відбулась досить цікава мистецька акція – презентація нової книжки креативного музиканта групи ТНМК Fozzy (Олександра Сидоренко) під назвою «Winter Sport». Презентація складалась з трьох частин, як вартісна вистава, проте найменш була схожою на театралізоване дійство. І сам автор, і публіка, і власне тексти сприяли створенню атмосфери ф’южн-комунікації. Оскільки автору цих рядків пощастило побувати лише на заключних двох «актах», то і далі розповідь далі буде саме про них.
Майстер-клас «Музика, кіно, література» відбувався у форматі майже забутого жанру «квартирника» в приміщенні Cinemaclub’у на Чичибабіна 1. Публіка, що складалась частково з фанатів групи ТНМК (що й не дивно) органічно поєднувалась з різношерстними прихильниками сучасної української літератури та невеличким колом «власне Харків’ян» старшого покоління «власне Харків’ян», що прийшли послухати тексти іншого харків’янина і творчої особистості з району ХТЗ. Сам автор двох «зошитів в обкладинках», як він сам класифікував власні книги, вів себе розкуто, розповідав про всякі значимі життєві речі – музику, подорожі, друзів, інших харків’ян, зйомки кліпів, смачно приправляючи це все колоритною типово харківською лексикою і власними неологізмами, що у поєднанні давали іскристий словесний коктейль. Публіка реагувала жваво, особливо молодший контингент. І незважаючи на деякі маленькі організаційні незручності, склалась привітна і креативна атмосфера, і фляга коняку, що час від часу передавалась від публіки до автора і у зворотному напрямку, виявилась досить доречною.
Не можна також не врахувати організаторського таланту пана Завена, який тактовно вів дискусію і ненав’язливо визначав формат запитань, щоб усі бажаючі могли почути саме те, що їх цікавить. Без цього спілкування з аудиторією могло б перетворитися на неструктурований потік асоціацій. Питання здебільшого стосувались учасників гурту ТНМК та організаційних моментів їх творчого життя та тематики нової книги, що було цілком передбачуваним. «Родзинкою» від Fozzy здався його «неканонічний словник» харківської лексики, який він і презентував в контексті своєї книги. Вислови і словосполучення, що мають яскраво регіональний колорит, робили обговорення таким, що варте уваги не тільки прихильників, але і фольклористів, філологів та дослідників міської культури. Чого варте, наприклад, поєднання в одному реченні «третя просєка імені гомосєка» (коли йдеться про район міста) та оціночне «її іб…в від чистого співчуття». У природно суржикомовній харківській культурі такі вербальні обороти звучать навіть яскравіше. Сам автор презентованої книжки «Winter sport» незважаючи на київську прописку і цілком європейські амбіції, не цурається свого харківсько-слобожанського менталітету і вважає, що його треба зберігати і відтворювати хоча б якихось культурних продуктах. «Якщо не ми, то хто?», - аргументує Fozzy свою авторську позицію. Відмітимо, що вона так чи інакше імпонує тій частині харківської молоді, що була присутня на презентації, оскільки позитивна реакція не змусила себе довго чекати.
Продовження «читань» відбувалось у клубі «Pintrgon», що на Данилевського, також у неформальній атмосфері та не без екстравагантних моментів. Як і обіцяли оголошення, Fozzy читав уривки зі свої книжки, періодично пояснюючи «для мешканців Івано-Франківська» значення тих чи інших неологізмів чи топонів, як от, наприклад, кафе «Дрокер» на Нових Домах, яке насправді «Рекорд», автомобіль «Лада» кольору «гнила вишня» та інші атрибути описуваного часу. За ним на стіні проектувалися кліпи тих самих легендарних 90-х. Публіка сміялась і коментувала, хоча вік більшості з слухачів не передбачав обізнаності з реаліями харківських 90-х. Очевидно, давався в знаки той самий спільний світогляд, який не витравлюється жодною освітою і вихованням, і не залежить ані від віку, ані від інших демографічних характеристик. Взагалі Харків 90-х років, як і будь-якої історичної епохи, потребує окремої розповіді, що не вкладеться в формат ф’южн-презентації. Тим не менше культурний продукт, презентований в «Pintrgon’і», видається вартим уваги елементом продуктом масової культури. І де, як не в Харкові, революційній і культурній столиці, має відбуватись «повернення до джерел» у форматі, запропонованому автором «МетаморFozzy» та «Winter sport»?