Знову це очікування тих самих конвертиків, справжніх поштових листів із вітаннями, квитків, куплених в останню мить, верхніх полиць в поїздах і несподіваних дзвінків. Чотири роки тому було очікування визнання за західним кордоном батьківщини і засніжений тиждень перед Різдвом, сповнений незвичних місцевостей Сянок, Устшики Дольні, Ржешув, переїзди, знов переїзди, діти-квіти «давайте я вам город скопаю», революційні пригоди, лимони і молоко, локальний штаб у нас вдома, кілька нічим непомітних свят і тільки торік, коли 1 січня стояла на вкритому кригою піщаному узбережжі, якось прийшло розуміння – добре, що ми зараз тут є. Просто існуємо, просто приїжджаємо через пів країни щоб випити вина і поговорити, просто не втрачаємо одне одного. За цей рік сталось багато з того, не мало б ніколи статися. Подовжились вдвічі церковні списки з іменами – близьких і не дуже. Це наче як відбудовується твій особистий цвинтар – з друзів і рідних, і випадкових знайомих. Пишучи сьогодні той список, я зрозуміла, що найбільше за все хочу, щоб він хоч якийсь час не подовжувався. Хоча б рік не додавати нікого. Все інше обов’язково відбудеться, як казав хтось розумний – хочемо ми того чи ні, сподіваємось чи ні.

На День Незалежності. Чверть століття нашої країни

Майже всі мої патріотичні фотографії, пов’язані або з роботою, або з подорожами,або знов-таки з іншою улюбленою роботою… то, зрештою, відчула що якби не усі попередні роки цих мандрівок, знайомств і випадкових зустрічей, то, можливо, відчуття Незалежності було б в мене зовсім іншим. Так, не буду заперечувати, що більшість з нас багато віддали за цю можливість – розмовляти рідною мовою, мати улюблену роботу, подорожувати і задавати питання, радіти посмішкам дітей, давати і слухати поради і жити на своїй землі. Але разом з тим всі ті трагічні подій, про які ми сьогодні згадуємо, подарували нам і усвідомлення цінності цих моментів, і неймовірних людей, які підтримували у, здавалось би, безвихідні часи, і мудрих наставників, яких ми, мабуть, і не помітили б в сірому натовпі за інших обставин.  І взагалі, відчуття що все будь-якої мити може змінитись і все ніколи не бути таким, як колись , додає цінності теперішньому моменту справжності, присутності тут-і-зараз – в розмовах, співчутті, посмішках, довірі…

Це все я до чого? До то, що всі попередні роки додавали нам мудрості, мабуть. Зі святом!
#Ukraine25

Шість новел в пошуках режисера. Театральна прогулянка новелами Луїджі Піранделло

Шість новел в пошуках режисера. Театральна прогулянка новелами Луїджі Піранделло

(Не)критичні замітки з вистави «В саме серце. Театральна прогулянка по Піранделло» Дмитра Захоженко. Моє щире захоплення виражається приблизно так. Писати про театр – захоплення, тому можна дозволити собі трошки сентиментальності. 

Фотоімпровізація «Життя: частки. Живе-неживе. Дійсне-вигадане»

Саме таку назву має виставка Надії Мельниченко та  Люди Lual, що триватиме у галереї «P.art.com» з 5 по 19 лютого.

Непросто визначити жанр  фотографій, що об’єднавшись отримали назву фотоімпровізації. Оформлені  в незвичній для галерей манері, з застосування різних  hand-made технік, чорно-білі та кольорові фотографії створюють ефект множинних реальностей, відзнятих з пам’яті авторок. Живе й неживе представлене людськими історіями-істотами, тваринами, покинутими і відтвореними ландшафтами,  дітьми, квітами, стихіями, камінням, безкрайніми кукурудзяними полями, гербаріями і піщаними мисами. За кожним знімком дійсності – живої і неживої – вгадується відбиток якихось важливих-мінливих подій чи станів, фрагментів пам’яті і настроїв,  самотності, або, навпаки, повноти взаємодії. У фотографіях простежується емоційні стані людей, зображених на них, або ж тих, хто знаходиться з іншого боку об’єктива. Засушені рослини, сходи, подвір’я, філіжанки з кавою, міські пустища – все це умовно неживе підкреслює вагомість життя, оздобленого цими орнаментами. Майстерність схоплених кадрів на вулицях, автостанціях, театральних залах так чи інакше натякає на швидкоплинність життя і на те, наскільки крихкими насправді є щоденні враження.

Дійсне й вигадане у виставці насправді настільки поєднані, що «дійсність» представлених на розсуд публіки фотографій залишається під питанням, як і реальність світу, створеного нашою уявою з уламків мрій.  Що саме з представленого фотохудожницями є (не)вигаданим – чи природні ландшафти, чи почуття закоханих на площах, чи довірливість домашніх тварин, чи близькість схоплених обріїв – залишається на розсуд глядача.

Неоднорідність формату і стилю фотографій форматувати масштаби наших вражень від життя та його часток, обираючи ту чи іншу рамку для кожного фрагменту і дозволений простір для кожного настрою.

Дякую авторкам за можливість теплого спілкування, нестандартність поглядів та бажання поділитися власними «частками» з оточуючим світом.

P.S. Виставка триватиме ще два тижні у галереї «P.art.com» за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, 2.