В ній сконденсовані творчі пориви і вся поетична школа авторського становлення кількох останніх років, це свого роду «творча лабораторія» на 80 сторінок.
Це не тільки вірші, але й проза, есеїстика, фото, нотатки, а також те «поза-літературне», що має безпосередній стосунок до текстів автора – відгуки, рецензії, коментарі. До певної міри «відкритий текст», новий формат видання,
який дозволяє читачеві зрозуміти не тільки що, але і як саме хотів сказати автор своїй потенційній аудиторії. Його специфіка – в поезії присутності, що виходить за межі поезії значення, якою ми зазвичай звикли вимірювати рівень «літературності» того чи іншого твору.
Вона відтворює стан, атмосферу, настрій і все те, що супроводжувало текст – тут-і-тепер, часом в незвичному для читача і критика хронотопі.
Основні символи – Одеса, революція, поети, зміни, і, безсумнівно – кохання, ріст, субвестивне становлення, трансформації – себе і всього оточуючого світу. І, звичайно, молодість, що сочиться з усіх шпаринок підсвідомого, з кожного мовного звороту, вислову, наголосу. Тому що "мне 19 лет, мир пока что мой", і автор книги зможе довести це кожного, хто наважиться в цьому засумніватися.
Здавалось би, найпростіша істина – у дев’ятнадцять кожному світ здається твоїм a priopi, незалежно від зробленого і написаного, оскільки перед людиною відчинені всі двері, в які тільки не забажаєш увійти.
Але Андрій виходить за стандартне сприйняття молодості як періоду весняної безвідповідальності почуттів (вірш «Free love»). Інтонації відповідальності і відвертості заходимо в жорсткій і ліричній поезії «Вторник», «Не Лиличке», в эссе «Жизнь за двох».
Незважаючи на струмуючу енергію трансформації – стосунків, себе і світу, автор визнає «я люблю ее, я не могу просто так влюбляться», стомлено констатуючи пізніше «…но я не мог бать полностью твоим»(«Вторник»).
В його творчості дивно, але цілком органічно переплітаються ліричні та соціально-критичні настрої. Ніжність та різкість, щось архетипічно внутрішнє та зовнішнє, спостережливе.
Аналогії, що спадають на думку при читанні текстів Орловського, «Бруд і мудрість». Саме так, назва фільму, знятого по вигаданій біографії фронтмену групи «Gogol Bordello». В цій книзі, як і у згаданому фільмі, присутнє становлення, боротьба за самореалізацію, власне, хибне і зворушливе «Я», за свою любов, що ранить і вимагає повної віддачі, non-stop 24 години на добу, без права на помилку. Бо помилка може коштувати поетові життя. Що, власне, і винесене в назву.
Бруд, оскільки в дев’ятнадцять світ здається простим і прозорим, і на ньому видні всі плями, подряпини, тріщини, що залишать люди – інші, чужі, близькі. Двадцятирічні циніки, бездомні янголи аптеки Гаєвского, тринадцятирічні зґвалтовані дівчатка і топ-менеджери міжнародних корпорацій, критики і поети.
Мудрість – тому, що під цим поетичним скальпелем всі «хвороби/подряпини» стають зрозумілими й тому, що під покровом юності в текстах ховається соціально-філософське, критичне, в’їдливе сприйняття дійсності, часто недоступне пересічному громадянину, до якого звернуте «Граждане, послушайте меня» .
Авторові прекрасно відомо про це, він знає і про відповідальність за щирість промовлених і написаних слів, але йому вистачає сміливості визнати «я не верю, что смогу бросить хоть кого-то, хоть что-то» і повність віддатись безжалісній силі слова, що, ніби жінка, забирає всі сили і дарує те, що романтики назвали б ілюзією володіння.
«Offline» – один з найсильніших, на мій погляд, творів, представлених в книзі. Інтимна лірика? – Мабуть, ні. Соціальна критика? – Можливо. Все складніше визначитись із жанром. Потік свідомості? – Так, присутній. Про що цей текст? Про ту сучасність, якій не варто давати шансу стати нормальною. Про ті почуття, що розширяють сприйняття. Про ту естетику, якою варто вбивати, а не формувати рядки. Мало хто сприйме її як таку. Про кохання і ницість, які в поєднанні дарують досвід. «Подонков мало, я в это верю», з надривом маніфестує Орловський своїй віртуальній співбесідниці і читачам, щоб вони, нарешті, побачили справжню реальність, «без купюр», без бруду, поруч з яким живемо і часто не здатні навіть помічати.
Інтимна лірика автора – окремий пласт, що складно піддається аналізові. Вона присутня, щира і чесна, як різкий рух – вперед і вверх. Її можна відкрити в самих текстах.
Соціальні ж тексти автора – частково декадентські, частково революційні, частково стомлені, частково юнацькі, але майже завжди – такі, що підривають свідомість свою силою, що розривається вибухом. Формується враження, що принаймні словом автор дуже влучно вміє стріляти.
Книга «УМЕТЬ СТРЕЛЯТЬ» – це книга, що здійснилася. І як видавничий проект, і як самодостатній мистецький твір. Це органічний текст,чи мета текст (як зручніше), що можна починати з будь-якої сторінки, щоб знаходити нові і нові смисли.
В будь-якому разі, це поетичний витвір, який претендує на цілісність, і його безумовно варто прочитати. Хоча б для того, щоб усвідомити, як варто «вміти стріляти» в літературі. Особливо сучасній, незважаючи на всі постмодерно-пацифістські інтенції.
автор рецензії – Тягло Катерина.
книга [УМЕТЬ СТРЕЛЯТЬ] автор Орловский А.
Одеса, 2011 р.
