З десяти авторів, зібраних під однією обкладинкою в книжці «Декамерон», реально репрезентують сучасний українській літературний процес щонайбільше п’ятеро. Інші варті уваги тому, що забезпечують більш-менш адекватне естетичне тло.
Прозові експерименти І. Карпи та Л. Дереша не йдуть ні в яке порівняння з поетизованою соціопрозою Сергія Жадана чи, наприклад, з представлені в «Декамероні» есеями Тараса Прохаська. І як би не хотілося деяким молодим авторам дорівнятись до «класиків» актуальної літератури, ці спроби залишаються в форматі творчих амбіцій.
Незважаючи на авторитетну заяву Юрія Андруховича, що «саме так могла б виглядати сучасна збірна Україна з літератури», дозволю собі з ним не погодитись. Якщо і можна уявити «українські збірну з літератури», то щонайменше половину «гравців» літературного поля варто змінити.
Куди ми, наприклад, подінемо Артема Чеха чи Романа Терлецького, формуючи цю зоряну команду сучукрілту, чи посадимо їх на лавку запасних?
Навіть побіжний контент-аналіз українських літературних сайтів (на зразок Література.ua та інших) дає змогу зрозуміти, що «TOP-10» сучасної української літератури виглядає трошки інакше. Щонайменше до обраних авторів збірки варто додати кілька прізвищ не менш знакових авторів. А саме:
Якщо відбір проводити більш пильно, враховуючи не лише популярність імені автора, але й рівень його текстів, то з отриманого списку варто обрати кожного третього. Отримуємо «TOP-5» вартісних авторів, де могли б бути Іздрик, Подерев’янський, Жадан, Чех, можливо – Світлана Поваляє ва або Наталка Сняданко. І, знову-таки, Ю. Андрухович у якості «патріарха» або, за його власним висловом, граючого тренера. На лавці запасних, для забезпечення кількості, залишаються І. Карпа. Л. Дереш, Сашко Ушкалов, Софійка Андрухович, Світлана Пиркало. Останнім є куди рости у своїй творчості, і водночас вони не дають «спочивати на лаврах» колегам з першої п’ятірки.
Але сучасні економіко-прагматичні реалії літ процесу чітко дають зрозуміти, що збірка, в якій представлені 10 авторів, матиме більший успіх, ніж альтернативна, до якої увійдуть 5 чи 6 рівних за рівнем письменників. І це закономірно, адже продукт, що здатен задовольнити смаки більшого сегменту, має більший попит. Як відомо, і література, і мистецтво, і загалом культурна продукція функціонують за економічними законами, як і будь-які інші товари чи послуги. Тому такі «melting pots» літературної майстерні здобувають все більше популярності.
Дискусія між «декамеронівцями» різного віку і культурного капіталу могла б бути цікавою, якби дійсно відбувалась. Проте кожен з авторів і авторок так захоплений собою і власними творами, що не вистачає сил на конструктивний дискусійний клуб. Представлений mix з творів та авторів нагадує скоріше «обмежений простір боротьби». Актуальним «спільним знаменником» цієї збірної солянки залишається М. Жадан, чи не єдиний з цього зібрання, хто здатен на адекватний синтез новітніх літературних тенденцій. Можливо, в силу філологічної освіти, а можливо – просто завдяки природному таланту, який, як відомо, «не спиздити і не проїбати». Як і в збірці «Готель Харків», він уміло знаходить спільне між, здавалось би, абсолютно різноплановими авторами і текстами.
Так виходить, що книжки з пафосними назвами користуються зараз популярністю. Починаючи від збірки «Капітал» того ж С.Жадана започаткована тенденція, що чим одіозніше назва, тим популярніше буде твір. Так само це стосуються і «зібрано-вибраного» з творчості кількох авторів. Коли в одній книжці збираються відповідні один одному автори, це вже нікого не дивує. Краще, коли абсолютно несподіваний mix, ще й під впізнаваним трендом. Це ще раз підтверджує те, що ринок сучасної літературної продукції працює за давно сформованими економічними законами. Це не добре або погано, але це факт. Скоріше треба замислитись не про модель виробництва, а про якість створюваної художньої продукції. Так, назва – це бренд, але пі нею має бути і власне «символічне» наповнення. Але текстуальний компонент «Декамерону» вартий окремого аналізу.
Немає коментарів:
Дописати коментар